КОЛЕКТИВНІ ТА ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНСЬКИХ МІСТЯН У 1917–1920 РР.

Анотація

У статті розглядається соціальне явище самоохорони як реакції суспільства на зниження ефективності офіційних правоохоронних структур. В умовах громадянської війни 1917-1920 гг. самоохорона була вимушеним, іноді єдиним засобом досягти відносного порядку у своєму районі міста. Для забезпечення безпеки об’єднували свої зусилля мешканці багатоквартирних будинків та жителі цілих кварталів. Організацією чергувань та взаємодопомоги у разі небезпеки займалися будинкові комітети та професійні спілки. До чергувань, як правило, городяни ставилися формально, іноді воліли відкупитися від нудної та небезпечної повинності. Загалом спроби самозахисту справляли скоріше моральний ефект. Мета роботи – розгляд самостійних намагань цивільних міських мешканців убезпечити своє повсякденне життя в умовах перманентної соціально-політичної кризи. Методологія. У запропонованій статті особливу увагу приділено документам приватного походження, які збереглися в державних архівах. Залучення до наукового обігу приватних джерел дозволило розглянути конкретні прояви повсякденних практик. Залучений аналіз особистого листування, автобіографій, спогадів з подальшим узагальненням їх змістовних положень, публікацій в засобах масової інформації, листів та листівок, мемуарів. Наукова новизна. Автори прагнули проаналізувати сутність самодіяльних озброєних утворень в українських містах, охарактеризувати соціальний склад міських загонів самоохорони, дослідити реальні результати їх діяльності. У роботі зроблено спробу вивчення якісного складу самоохорони, її трансформації з часом, та основних функцій, які вона виконувала. Доведено, що найбільш ефективними були озброєні групи, які складалися з робітників та колишніх військовослужбовців. Зброєю добровольці забезпечувалися або з покинутих військових арсеналів, або за рахунок військових частин, що роззброювалися. Іноді використовувалися за призначенням мисливські рушниці, що зберігалися по будинках. Висновки. Зазначається, що організація самоохорони, за всіх своїх недоліків, самою своєю наявністю знижувала загрозу бандитських нальотів, пограбувань та незаконних конфіскацій. Ця практика стала помітним явищем в історії революції та громадянської війни, і була яскравою демонстрацією здатності окремих соціальних груп до самоорганізації.