ЛЮДСЬКИЙ ФАКТОР В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ЛЮДИНИ: ТЕОРЕТИКО-КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ АСПЕКТ
DOI:
https://doi.org/10.32689/2617-9660-2022-1(19)-73-79Ключові слова:
публічне управління, механізми публічного управління, людський фактор, безпека людини, управління безпекою людини.Анотація
Наукова стаття присвячена комплексному дослідженню та визначенню людського фактору в системі публічного управління безпекою людини крізь призму теоретико-концептуального аспекту. Акцентовано увагу на тому, що в умовах глобалізації відбувається активний процес трансформації та реформування традиційних та вже усталених принципів державності, що дозволяє фіксувати феномени, що свідчать про кризу держави та державного управління. Це пов’язано з тим, що уніфікація одних аспектів державно-суспільного життя (правових, політичних, економічних тощо) неминуче тягне за собою зміну інших (культурно-антропологічних). Відтак, розвиток та виокремлення антропологічної концепції державного управління, що стверджує інваріантні засади консолідації та солідаризації держави, людини та суспільства, набуває особливо-важливого значення, адже це має не лише евристичну значимість за умов пошуку балансу між глобальним і регіональним у практиці вирішення проблем майбутніх антропологічних форматів держави, але й постає основоположним аспектом в контексті формування механізмів публічного управління безпекою особистості. Зроблено висновок, що у сучасних умовах політичної та цивілізаційної глобалізації, яка проявляється у специфічному поєднанні інтеграційних та дезінтеграційних процесів та сил: чим стрімкіший і невідворотніший процес уніфікації та корпоративизації політико-правової, фінансово-економічної систем, тим глибше стають міжцивілізаційні, міжкультурні, міжконфесійні розбіжності, проблематика становлення людського фактору в системі публічного управління набуває особливо-важливого значення. У світлі пошуку нових моделей консолідації сучасної держави (зокрема на основі принципів солідарності), доцільно розробляти прогностичну концепцію антропології державного управління, що враховує властивості та особливості як етнічних утворень, так і окремих людей, спрямовану на реконструкцію антропологічних констант державності та їх трансформацію на засадах культурного консерватизму та культурно-цивілізаційної ідентичності, що дозволить поєднувати як сучасні традиції та технології існування, так і історичний національний досвід.
Посилання
Абелес М. Политическая антропология : новые задачи, новые цели. Международный журнал социальных наук . 1998. № 20. Т. VI. С. 27-44.
Бади Б. Переосмысление социологии государства. Международный журнал социальных наук . 1994. № 4. С. 17–36.
Атаманчук В. Г. Теория государственного управления. Москва : Омега-Л, 2004. 301 с.
Грішнова О. А. Людський розвиток : навч. посіб. Київ : КНЕУ, 2006. 308 с.
Ларіна Я., Брацлавська О. Розвиток людського капіталу в умовах глобалізації. Київ : ВЦ «Академія», 2012. 248 с.
Ковальчук В. Інвестування в людський капітал як фактор інноваційного розвитку економіки України. Соціально-економічні проблеми і держава . 2016. Вип. 2 (15). С. 33-40.
Мельничук Д. П. Людський капітал: пріоритети модернізації суспільства у контексті поліпшення якості життя населення. Житомир : Полісся, 2015. 564 с.
Гавкалова Н. Л., Маркова Н. С. Формування та використання інтелектуального капіталу. Харків : Вид. ХНЕУ, 2006. 252 с.
Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов: антология экономической классики. Москва, 1999. 489 с.
Амосов О., Дєгтяр А. Формування людського капіталу в умовах інноваційної економіки: методологічний аспект. Публічне управління: теорія та практика . 2011. № 3(7). С. 164-172.
Верхоглядова Н. І. Людський капітал і показники економічного зростання. Економіка та держава: Міжнародний науково-практичний журнал 2007. № 1. С. 84- 86.