ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ПРОТИДІЇ КІБЕРШПИГУНСТВУ

Анотація

Стаття присвячена викриттю шпигунів «кібершпигунів», державних зрадників, виявленню колаборантів, встановленню осіб, які виправдовують, заперечують або визнають правомірною збройну агресію, глорифікації її учасників та притягненню до кримінальної відповідальності. Статистичні дані свідчать про те, що за 2023 рік зареєстровано 57.093 злочинів проти національної безпеки, серед них – 37 за шпигунство, 712 державну зраду, 2.364 – колаборацію, 1007 за виправдовування військової агресію РФ проти України. З одного боку, це свідчить про успішну діяльність правоохоронних органів та спеціальних служб України, а з іншого це свідчить про те, що існує агентурна мережа, яка сприяє шпигунській діяльності, особливо у. кіберпросторі. України. Тому, відносно таких осіб спецслужби здійснюють контррозвідувальні та оперативно-розшукові заходи, спрямовані, в першу чергу, на боротьбу з «кібершпигунством», негласно протидіє «кіберзлочинності», попереджає «кібератаки» щодо державних електронних інформаційних ресурсів, інформаційної інфраструктури; забезпечує реагування на всі інциденти у сфері державної безпеки. На думку Манжая О. В. «…кіберпростір – це інформаційне середовище (простір), яке виникає (існує) за допомогою технічних (комп’ютерних) систем при взаємодії людей між собою, взаємодії технічних (комп’ютерних) систем та управлінні людьми цими технічними (комп’ютерними) системами». Отже, спецслужби повинні забезпечити гласний і негласний захист громадян, здійснювати контррозвідувальні заходи у кіберпросторі застосовуючи форми і методи протидії кібершпигунству у кіберпросторі. Саме визначення ролі та місця контррозвідувальної діяльності у кіберпросторі і є предметом нашого дослідження. Діордіца І. В зазначає, що «…розвиток і вдосконалення заходів кримінально-правової охорони державної таємниці (секретної інформації) передбачає ґрунтовне дослідження та вдосконалення диспозиції відповідних норм Кримінального кодексу України, зокрема й шпигунства, та введення в нього такої нової правової категорії, як «кібершпигунство». При цьому, важливими аспектами є врахування сучасних суспільно-політичних змін у законодавчому регулюванні обігу секретної інформації, максимальна конкретизація та уніфікація понятійно-категорійного апарату, що застосовується в диспозиції норми, а також дотримання усталених принципів законодавчої техніки та використання наявної зарубіжної практики, норм і доктрин». Термін «кіберпростір» став синонімом поняття «комп’ютерна віртуальна реальність». Якщо розглядати «кіберпростір» як скорочення словосполучення «кібернетичний простір», то кіберпростір – це простір (територія), який створений, працює на основі принципів, методів кібернетики (науки про загальні закони одержання, зберігання, передачі та обробки секретної інформації). Проблемами дослідження “кібершпигунства”, “кібернетична безпека”, “кіберпростір”, “кіберсфера”, “кіберзлочинність”, “кібервійна”,. “кібероборона”, займаються такі науковці як І.В. Арістова, І. В. Діордіца В.А., Ліпкана, О.В. Манжай, Д.С. Мінін, І.В. Сопілко, М.М. Чеховська, В.С. Цимбалюк, В.М. Шлапаченко . Метою статті є здійснення етимологічного аналізу поняття «кібершпигунство». На підставі цього запропоновані конкретні шляхи удосконалення протидії «кібершпигунству» з використанням сучасних форм і методів контррозвідувальної діяльності Службою безпеки України.