ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ

Анотація

Реформування земельного сектору є одним з пріоритетних напрямків державної політики України. Створення ефективного правового механізму реалізації громадянами свого права у сфері земельних відносин загалом, та розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення зокрема є запорукою розвитку демократичної держави. Метою статті є аналіз особливостей правового регулювання ринку землі сільськогосподарського призначення. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення низки завдань, як-то: 1) аналіз окремих аспектів земельної реформи з початку незалежності України; 2) дослідження особливостей Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення»; 3) формулювання положень щодо удосконалення правового регулювання ринку землі сільськогосподарського призначення в Україні. Наукова новизна. Опрацювання положень нормативно-правового регулювання ринку землі сільськогосподарського призначення, зокрема Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» дозволило дійти висновку про необхідність розроблення спеціального нормативно-правового акту щодо охорони ґрунтів i збереження їх родючості, оскільки положень, що містить Земельний кодекс України недостатньо. В умовах реалізації громадянами свого права власності на землю є необхідність доповнення Земельного кодексу України окремим розділом, який чітко визначить права i обов’язки учасників ринку землі сільськогосподарського призначення - іноземних громадян та юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є іноземні громадяни, а також з метою запобігання надмірної долі іноземців на українському ринку землі варто законодавчо закріпити додаткові обмеження. У зв’язку з цим, слід доповнити Земельний кодекс України окремим розділом, який урегулює порядок набуття права власності іноземцями на земельні ділянки в Україні та обмежить кількість землі, яка може перебувати у власності іноземних громадян чи юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є громадяни інших держав. Потребує ґрунтовної інвентаризації усі земельні ділянки сільськогосподарського призначення України, створивши Єдиний реєстр земель України. Як висновок, у статті розглядаються етапи впровадження земельної реформи починаючи з часів незалежності України по сьогодні, вивчаються основні нормативно-правові акти, що були прийняті законодавцем задля її реалізації. 

Дослідження питання розвитку земельної реформи крізь призму історичної ретроспективи дало підстави стверджувати, що в Україні тривалий час існувала монополія державної власності на землю. Визначені права та гарантії громадян у сфері земельних відносин, мали загалом декларативний характер. З прийняттям Земельного кодексу України завершився довготривалий і складний законодавчий шлях від командно-радянської системи до сучасної демократичної системи земельних відносин, де забезпечення реалізації прав людини стало пріоритетним. Тобто проголошувалась рівність права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; гарантувалось невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом тощо. Обґрунтовано, що створення та впровадження ринку землі є необхідним, першочергово з огляду на те, що на сьогодні можна спостерігати велику кількість правочинів щодо купівлі-продажу в обхід передбаченого законодавством мораторію.

Доведено, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» став першим нормативно-правовим актом за часів незалежної Україні, що дозволяє власникам землі вільно розпоряджатися нею, більш того він встановлює механізм ринку землі і вводить цю практику у правове поле держави. Дієвість земельної реформи має забезпечуватися комплексною взаємодією Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, Міністерства юстиції, Міністерства розвитку громад та територій, місцевих громад та груп громадянського суспільства.