СТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ АДВОКАТУРИ ТА ТРАНСФОРМАЦІЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УСРР (1922–1939 РР.): ІСТОРИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Анотація

У статті здійснено історико-правовий аналіз становлення радянської адвокатури та трансформації кримінально-процесуального законодавства Української Соціалістичної Радянської Республіки у 1922–1939 роках. Досліджено організаційно-правові засади створення колегій захисників після судової реформи 1922 року, особливості правового регулювання адвокатської діяльності відповідно до Положення про адвокатуру УСРР 1922 року, а також еволюцію процесуальних гарантій у КПК УСРР 1922 та 1927 років. Особливу увагу приділено суперечності між декларативним закріпленням права особи на захист та фактичним обмеженням незалежності адвокатури в умовах формування тоталітарної системи. Проаналізовано вплив державного контролю, ідеологізації адвокатського корпусу, ліквідації приватної практики, запровадження колективних форм роботи та адміністративного планування на професійну автономію захисників. Розглянуто особливості кримінального процесу радянського періоду, зокрема посилення обвинувального ухилу у КПК УСРР 1927 року, легалізацію аналогії закону, обмеження адвокатської таємниці у справах про контрреволюційні злочини, а також функціонування надзвичайного судочинства у період масових репресій 1930-х років. Обґрунтовано висновок, що впродовж 1922–1939 років відбулася поступова трансформація адвокатури від формально самоврядного інституту до контрольованого державою елементу радянської системи юстиції. Водночас історичний досвід цього періоду має важливе значення для сучасного розвитку принципів незалежності адвокатури, змагальності кримінального процесу та забезпечення реального права особи на професійну правничу допомогу.