ТЕКСТ ТА ДИСКУРС У СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ: ПІДХОДИ ТА ПРОБЛЕМИ

Анотація

Стаття присвячена розгляду понять текст та дискурс. Терміни «текст» і «дискурс» відповідають двом напрямам вивчення мовленнєвої взаємодії – лінгвістиці тексту та дискурс-аналізу. У теоретичних джерелах з цієї проблематики обидва напрями розглядаються і як ідентичні, і як протилежні, і як не співвідносні. Мета статті – проаналізувати відмінність між текстом і дискурсом. Для реалізації мети поставлено такі завдання: 1) текст розглядається як результат практичної діяльності людини, що презентує професійну сферу життя, де реалізується колективна свідомість суспільства; 2) за таких умов вивчення різних рівнів стратифікації текстів здійснюється з урахуванням інтенції автора, комунікативних стратегій і тактик, прагматичних настанов, що реалізуються релевантними лінгвопрагматичними прийомами і відповідними мовними засобами. Наукова новизна полягає в тому, що у статті здійснено функціонально-дискурсивний і прагматичний аналіз одиниць мовлення на матеріалі усного та писемного дискурсу-тексту. У висновках зазначено, що текст складна, організована структура, близька до мовленнєвого твору, що характеризується цілісністю, зв’язністю і завершеністю. Дискурсивний контекст тексту на відміну від лінгвального контексту, властивого текстам, є поєднанням психологічних, соціальних, прагматичних характеристик і є абстракцією щодо реальних ситуацій. Проте науковці вважають, що ці поняття є органічно пов’язаними та перебувають у причинно-наслідкових відносинах, та й у межах поняття «дискурс-текст», де дискурс – це процес мовленнєвого мислення, а текст – результат чи продукт цього процесу. Сьогодні приналежність того чи іншого тексту до корпусу текстів певної дискурсивної різновидності, опосередкованої сферою комунікації, де один текст є основним, але не єдиним елементом у комунікативному процесі. Інтенції адресата при послідовному здійсненні цілого ланцюжка дій зумовлює створення різних типів мовлення. Дискурс використовується для позначення різних видів мовлення і мовленнєвих творів, які свівставляються у сукупності з мовними та немовними чинниками. Загалом, головна відмінність між дискурсом та мовленням знаходиться у межах соціального та індивідуального. У визначенні понять «дискурс» і «мовлення» є певні розбіжності, оскільки мовлення має два значення: процес говоріння / письма (мовленнєва діяльність) – шлях від мовних повідомлень (текстів) починається з аналізу структури, виокремлення із неї елементів для породження нової структури, і на завершення – синтез нової структури зі новостворених елементів, і результат говоріння / письма (вербальні тексти, які залишаються в пам’яті або на письмі) –шлях вербального повідомлення (тексту), активізація елементів окремих подій та положень до більш складних пропозицій і мисленнєвих структур, а саме від глибинних семантико-синтаксичних структур до найпростіших речень.