СТАНДАРТИ ВСЕСВІТНЬОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Анотація

Висвітлено, що охорона здоров’я є основоположним правом людини і однією з головних умов процвітання та розвитку. Враховуючи зна- чення забезпечення охорони здоров’я на високому рівні, виникає об’єктивна необхідність у створенні та функціонуванні відокремленої організації, відпо- відальної за регуляторну та нормативну діяльність у цій сфері. Відтак було створено спеціалізовану установу в складі Організації Об’єднаних Націй — Всесвітню організацію охорони здоров’я (ВООЗ). Напрямами діяльності цієї організації є: прийняття нормативів, стандартів, програм тощо у сфері охорони здоров’я. Вагомий комплекс з-поміж даних документів складають стандарти, за допомогою яких встановлюються межі, в яких має розвиватись той чи інший напрям охорони здоров’я. Наявність широкого переліку стан- дартів, а також відсутність їх належного відображення у науковій літературі зумовлюються необхідністю їх подальшого вивчення.

Розглянуто роль Всесвітньої організації охорони здоров’я у сфері охорони здоров’я, а також досліджено історію її виникнення. Визначено ступінь відображення тематики дослідження у науковій літературі. Проаналізовано результати діяльності ВООЗ, а також визначено організаційну структуру, через яку відбувається реалізація її функцій. Встановлено, що станом на 2020 рік до складу ВООЗ входить 194 країни-члени, а її діяльність здійснюється через 6 регіональних бюро.

Визначено основні стандарти, які прийняті ВООЗ в частині охорони здоров’я, а саме: стандарти належної аптечної практики, міжнародні стан- дарти ВООЗ по остеопатії, стандарти GCP — належної клінічної практи- ки, GMP — належної виробничої практики, GLP — належної лабораторної практики, а також стандарти трансплантації органів, тканин та клітин, іму- нізації та стандарти ортезування та протезування. Розглянуто особливос- ті кожного з них, а також напрями застосування. Поруч із цим, вадливою рисою означених стандартів є добровільний характер їх застосування у практиці функціонування сфер охорони здоров’я країн-членів, а також визначення ними не конкретних напрямів їх застосування, а лише своєрідних рамок, в яких цей процес має відбуватися.