МОТИВАЦІЯ У ПАТРІОТИЧНОМУ ВИХОВАННІ

Анотація

Висвітлено питання пошуку та обґрунтування нових підходів до мотивації у процесі національно-патріотичного виховання громадян за- для подальшого успішного розвитку незалежної держави Україна.

Виклики останнього часу виявили проблеми у процесі національно-па- тріотичного виховання, які були накопичені за роки незалежності України, та зумовили необхідність його осучаснення. Новий погляд на національ- но-патріотичне виховання громадян повинен сприяти консолідації та роз- витку суспільства, що вимагає постійного його вдосконалення.

Після Революції Гідності національно-патріотичне виховання набуває характеру системної і цілеспрямованої діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів освіти, організацій громадян- ського суспільства, громадян з формування у людини і громадянина високої національно-патріотичної свідомості, почуття відданості своїй Українській державі. В основу системи національно-патріотичного виховання покладе но ідеї зміцнення української державності як консолідуючого чинника роз- витку суспільства, формування патріотизму та утвердження національних цінностей.

Як і в кожного управлінського процесу, успіх національно-патріотично- го виховання залежить не в останню чергу від вдалих напрацювань у його складовій — мотивації. Основний програмний документ у формуванні дер- жавної політики національно-патріотичного виховання в Україні — Указ Президента України від 18 травня 2019 р. № 286/2019 “Про Стратегію на- ціонально-патріотичного виховання” містить напрями мотивації суб’єктів виховного процесу, але зовсім не містить напрямів мотивації суб’єктів вияву патріотичних почуттів, тобто об’єктів виховного процесу. Автор на підставі залучення історичного досвіду розвитку явища патріотизму пропонує дода- ти нові елементи у виховні завдання національно-патріотичного виховання, як складової громадянської освіти, та до інформаційного забезпечення цьо- го процесу. Додавання такого акценту дозволить підійти до формування не- обхідних якостей не з боку почуття обов’язку, а з боку взаємин, де реалізація прав і свобод людини можлива лише за умови лояльності та якомога більшої підтримки соціальних інститутів, через які вони реалізовуються, тобто через державу у широкому її розумінні.