“ІДЕАЛ” КЕРІВНИКА В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ В КОНТЕКСТІ ІННОВАЦІЙНОСТІ ЕПОХИ ПОСТМОДЕРНУ

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-172-183

Ключові слова:

постмодерн, “ідеал”, уявне, колективне несвідоме імажи- нер, керівник, публічне управління

Анотація

Схарактеризовано інноваційну сутність епохи постмодерну, оскільки у самій її назві не визначається щось конкретне, і тільки “пост-” дозволяє уявити множинність прихованого та його глибинну невизначе- ність. Динаміка розвитку інноваційності постмодерного суспільства — це постійний процес подолання одних видів соціально організованих стереоти- пів та утворення нових, що починається з “вертикалі”, того архетипового, що пізнається інтуїтивно незалежно від будь-яких нашарувань часу, що означає домінування стереотипу над індивідуальним волевиявленням, особистісни- ми рисами й прагненнями. Цей процес обходиться без консерватизму, виступаючи духом радикаль- ного оновлення. Новизною є те, що цей дух має онтологічний характер і пов’язується не з поступовим удосконаленням чогось колишнього, а з уяв- ленням абсолютної досконалості — “ідеалу”. “Ідеал” є специфічно людською формою життєдіяльності, бо передбачає спеціальне створення образу мети діяльності для її фактичного здійснення. Проаналізовано праці Ж. Дюрана, який вводить у науковий обіг понят- тя l’imaginaire — “уява”, наголошуючи на її первинності, що окреслюється міфами, архетипами, символами та сюжетами і створює внутрішній вимір об’єктів та суб’єктів світу. Окреслено основи для розгортання особливої “он- тології іманижера” як матриці колективного несвідомого — уявного образу, яким є “ідеал” керівника в публічному управлінні. Проводиться аналогія між структурою імажинера та його змістом із соціальними процесами, що розгортаються на рівні архетипів “персона” та “самість” — соціологічному вимірі людини в її взаємозв’язку з соціальними структурами, процесами, ін- ститутами, а також статусами і ролями. Обґрунтовано, що синхронічність індивідуального і колективного несві- домого складає “ідеал” керівника в публічному управлінні, який може втра- чати зв’язок із конкретним об’єктом, однак зберігати його типові риси.

Посилання

Durand G. Les structures anthropologiques de l’imaginaire. Paris : Dunod, 1984. 535 p.

Маффесолі М. Хвала релятивізму // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2017. № 3 С. 37–48.

Заєць Д. “Indie-rock соціологія” Мішеля Маффесолі // Соціологія : теорія, методи, маркетинг. 2011. № 3. С. 74–83.

Плющ В. А., Танчер В. В. Трансформація політичного в етичне : Мишель Маффесолі про моральні цінності постмодерного соціуму // Український соціум. 2017. № 2. С. 37–47.

Афонін Е. А., Плющ В. А. Неотрайбалізм і сучасна політика децентралізації : аналіз ідей професора Сорбонни Мішеля Маффесолі //Публічне урядування. 2017. № 4. С. 34–47.

Афонін Е., Мартинов А. Теоретичні та методологічні аспекти розвитку української школи архетипіки //Публ. упр.: теорія та практика: зб. наук. пр. спец. вип. березень, 2015. Х. С. 13–18.

Тойнби А. Философия культуры. Становление и развитие. СПб. : Лань, 1988. 352 с.

Ліотар Ж. Ф. Стан постмодернізму. URL : https://chtyvo.org.ua/authors/Lyotard_Jean-Francois/Sytuatsia_postmodernu/

Мафессоли М. Час племен Занепад індивідуалізму у постмодерному сусільстві. К.: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”. 2018. 262 с.

Юнг К. Г. Психология бессознательного. М. : Канон, 2001. 397 с.

Durand G. Le Retour des immortels, Le Temps de la réflexion, Paris, Gallimsrd, 1982, p. 207, 219.

Юнг К. Г. Человек и его символы М.-Л. фон Франц, Д. Хендерсен и др.; СПб., 1996. 454 с.

Французько-український словник / укл.: О. О. Андрієвська, Л. А. Яворовська. Editions P.I.U.F. Paris, 1994. 792 c.

Дугин А. Г. Социология воображения. Введение в структурную социологию. М., 2010. 564 с.

Новаченко Т. В. Архетипова парадигма керівника в державному управлінні: монографія. Ніжин-К., 2013. 320 с.

##submission.downloads##

Опубліковано

2021-07-19

Як цитувати

Новаченко, Т. В. (2021). “ІДЕАЛ” КЕРІВНИКА В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ В КОНТЕКСТІ ІННОВАЦІЙНОСТІ ЕПОХИ ПОСТМОДЕРНУ. Публічне урядування, (1 (26), 172-183. https://doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-172-183