МОВНИЙ ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ: ЛІНГВОПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ О. ВАЙЛДА ТА ЙОГО ЕКРАНІЗАЦІЇ 1945 РОКУ)

Анотація

У статті розглянуто ілокутивні та перлокутивні ефекти реплік як прагматичні механізми конструювання мовного портрету Доріана Грея в романі О. Вайлда The Picture of Dorian Gray та в екранізації 1945 року (реж. А. Левін). Матеріалом дослідження слугують текст роману та діалогічний компонент кінотексту, репрезентований у скрипті фільму. Методологічну основу становить теорія мовленнєвих актів і дискурсивно-орієнтовані підходи до прагматики фікційного дискурсу. Аналітичний фокус спрямовано на встановлення типових ілокутивних дій (директивів, репрезентативів, комісивів, експресивів) і на опис їхніх перлокутивних наслідків у межах сцен, що задають поворотні точки моральної трансформації персонажа. Зіставний аналіз показав, що в романі перлокутивні ефекти значною мірою «розгортаються» через наративну експлікацію внутрішніх змін і реакцій адресата, тоді як у фільмі вони частіше подані як швидкий причинно-наслідковий ланцюг «репліка – л реакція – дія», що посилює видимість прагматичної результативності мовлення. Виявлено, що лорд Генрі виступає первинним індуктором перлокутивних зсувів у Доріанові через афористично організовані директиви й оцінні репрезентативи. Натомість у міру розвитку сюжету Доріан переходить до домінування власних високосильних ілокутивів, зокрема заборон, ультиматумів і комісивів-погроз, які забезпечують контроль рамки взаємодії та керування доступом до «істини» про портрет. Найістотніший адаптаційний зсув полягає в прагматичному «ущільненні» діалогу: екранізація не змінює базових комунікативних стратегій, однак підвищує їхню експліцитність і темп перлокутивних наслідків, унаслідок чого мовний портрет Доріана раніше набуває рис агента комунікативної влади. Зроблено висновок, що різниця між романом і кінотекстом визначається не репертуаром мовленнєвих актів, а способом їхньої прагматичної роботи в характеротворенні.