ДІАЛОГ ЯК ЗАСІБ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Анотація

У статті досліджуються мовна особистість як учасник освітнього дискурсу може активно функціонувати тільки на засадах діалогічності. Міждисциплінарний статус проблеми самореалізації призводить до різноманіття трактувань цього поняття, однак в них можна виділити загальні ключові моменти. Одним з таких моментів є обумовленість самореалізації спілкуванням з іншими людьми, на що вказують деякі сучасні дослідники, звертаючи тим самим увагу на комунікативний аспект проблеми, який на цей момент недостатньо осмислений. Філософія діалогу досліджує ставлення людини до іншої людини, які можуть бути втілені у двох типах: відносини відчуження (визначаються формулою «Я – Воно», що означає ставлення до людини як до речі) і відносини діалогу «Я – Ти». Відносини «Я – Ти» припускають партнерські стосунки, визнання в іншому рівноправної особистості, оскільки діалог – це розмова зі спробою зрозуміти співрозмовника без нав’язування йому своїх думок та суджень Можемо зауважити, що діалогічність у сфері вищої освіти є значущою за умови її реалізації відповідно до запитів здобувачів вищої освіти, професіоналізму науково-педагогічних працівників. Діалог на засадах толерантності сприяє формуванню та розвитку «поведінкового репертуару» студентів. Поняття поведінкового репертуару, пропоноване І. В. Бурдейною, передбачає вживання в роль фахівця, можливість вибору, прийняття власних рішень, формування усвідомленої відповідальності, реалізації мети. Якщо ж звернути увагу на особливості діалогу в закладах вищої освіти, то можемо зазначити, що ефективність діалогу прямо залежить від вмінь науково-педагогічного працівника. Приміром, викладач адаптує матеріал для кращого сприйняття студентами, підбирає наочність, створює мультимедійні презентації, таким чином покращує не лише рівень розуміння студентами матеріалу навчальних дисциплін, а й забезпечує необхідний зворотний зв’язок з ними. Це не «гра в одні ворота», це реалізація тих принципів діалогічної взаємодії, які власне й сприяють фаховій самореалізації здобувача вищої освіти. Сучасна трансформація системи ціннісних можливостей самореалізації та вибору способів прояву індивідуальності зумовлює тенденцію до збільшення варіантів соціальної взаємодії, внутрішнього світу людини із зовнішньою соціальною реальністю. На думку Г.О. Балла, через оволодіння компетентностями (специфічними для різних галузей науки) і через розкриття суто індивідуальних творчих потенцій, особистість має змогу не обмежуватися засвоєнням «всезагальних знань і цінностей на абстрактному рівні», а сприймати їх як суб’єктивно значущі для неї у конкретній трудовій діяльності. Це, насамперед, створює для неї шанс зробити свій важливий внесок у їх утвердження і конкретизацію. З цією метою у різних закладах вищої освіти проводять наукові конференції, колоквіуми, семінарські заняття, які сприяють гармонійному розвитку особистості, впливають на її становлення. Діалог у такому контексті постає засобом саморозвитку людини та суспільства, адже наукова робота здобувача вищої освіти – це один з проявів самореалізації у контексті навчання. Діалог відіграє важливу роль у розвитку суб’єктності та становленні індивідуального «голосу», власного «я», усвідомленні свого ставлення до іншого, відповідно, є одним із головних факторів формування мовної особистості. В процесі діалогічного спілкування відбувається постійне «переключення» зі слухання на говоріння, зі сприйняття, розуміння, на планування та породження власного висловлювання. Мовленнєва діяльність у діалозі розвивається за схемою: мета – замисел – текст – реакція. Спілкування відбувається у певній комунікативній ситуації. Ситуація проходить крізь призму свідомості людини, постаючи основою формування семантичної структури висловлювання. Мовець реалізує комунікативну оцінку ситуації. Від нього залежить бачення ситуації, виокремлення темпорального, ситуаційного аспектів, відповідно до яких оформлюється прагматична структура висловлювання.