ЦИФРОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ТА ЦИФРОВІ НАВИЧКИ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ: ВИКЛИКИ ВОЄННОГО ЧАСУ ТА КРОКИ ДО ЄС

Анотація

Українська медицина сьогодні проходить кілька великих змін: відбувається перехід на електронні сервіси, національна галузь охорони здоров’я трансформується для інтеграції в європейський цифровий простір та працює в умовах війни. На фронті та поблизу нього цифрові інструменти часто є єдиним способом не загубити пацієнта між ланками допомоги, водночас цілісної картини того, наскільки галузь і кадри готові до такого рівня цифровізації, поки що немає. Питанням штучного інтелекту в медицині займається E. Topol, впровадження електронних медичних записів у лікарнях США досліджують A. Holmgren та його співавтори, а методику оцінки цифрових навичок населення задає індекс DESI Європейської Комісії. Серед українських авторів варто згадати В.Ю. Бикова та В.В. Лапінського (електронні засоби навчання), а також І.Є. Булах і М.Р. Мругу (контроль знань у медичній освіті). У 2024 році МОЗ України разом з командою eHealth представило Рамку цифрової компетентності працівника охорони здоров’я, проте питання узгодження цього національного документа з європейськими стандартами в умовах війни та подальшого відновлення галузі залишається відкритим. Метою дослідження є оцінка стану, у якому перебуває цифрова трансформація української медицини, готовності кадрів до роботи з цифровими інструментами та кроків, потрібних для розвитку їхніх навичок з огляду на європейські стандарти і реалії воєнного часу. В основі роботи – аналітичний огляд та порівняння: розглянуто публікації з Nature Medicine та Health Affairs (бази Scopus, Web of Science), документи Європейської Комісії з цифрової політики (Digital Europe, методика DESI), Рамку МОЗ України 2024 року, звіт проєкту USAID/UKAID «Підтримка реформи охорони здоров’я» за результатами опитування у Житомирській, Львівській та Донецькій областях, а також українські фахові роботи з медичної освіти та інформатики. Світова медицина сьогодні рухається до тісної взаємодії клінічної практики з технологіями штучного інтелекту: змінюються підходи до діагностики, прогнозу ризиків, контролю стану хронічних пацієнтів, а у країнах ОЕСР частка лікарень з цілком функціональними електронними медичними записами зростає. В Україні цифровізація галузі набрала обертів саме через війну, але зазвичай упирається у людський фактор: за даними регіонального опитування DESI лише 44% медичних працівників мають комп’ютерні навички вище базового рівня, 35% – базовий, 21% – нижче базового. Рамка цифрової компетентності 2024 року створила перші національні дескриптори, але потребує доповнення «вузькими» спеціалізаціями та регулярного перегляду, а оновлення навчальних програм в медичних університетах – курсів з медичної інформатики та роботи з МІС і штучним інтелектом – залишається окремою невирішеною задачею. Цифрова трансформація медицини в Україні надасть очікуваний ефект лише за умови, що інфраструктура eHealth, нормативна Рамка та зміст медичної освіти розвиватимуться разом, а підвищення цифрової грамотності персоналу є умовою рентабельності державних вкладень у цифровізацію. Перспективні кроки: додати до Рамки модулі для окремих спеціальностей, запровадити моделі безперервного професійного розвитку у сфері цифрової медицини, а моніторинг прогресу узгодити з методологією DESI.