АРХЕТИП МІСЦЯ В АРХІТЕКТОНІЦІ СЕРЕДОВИЩА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

Анотація

Актуалізований розгляд поняття середовища державної полі- тики в сучасному публічно-управлінському науковому дискурсі, зумовлений браком системних та комплексних досліджень з цієї проблематики.

Представлено результати розгляду середовища державної політики як місця із застосуванням парадигми архетипного дослідження. Також окрес- лено та висвітлено зв’язок архетипних уявлень про місце із сучасним пе- ребігом державної політики. Оцінювання середовища як “місця” історично пов’язане з констатацією існування речі або явища та лежить у площині просторової термінології. Місце, в межах підходу, трактується як частина простору, зайнята людиною чи річчю, при цьому місцю надається сенс міні- мальної межі, а простору, відповідно, — максимальної межі.

У межах дослідження виокремлено інші підходи, які розкривають кате- горію місця у дисциплінарних та міждисциплінарних контекстах: соціоло- гічно-поведінковий, феноменологічний, системний тощо. Наголошено, що просторовий переворот у структурі пізнання зумовив аналіз державної по- літики у просторових категоріях, обґрунтування модерних міждисциплінар- них вимірів середовища державної політики, які зумовили появу у тезаурусі державної політики топологічних і метричних характеристик реальності: локація, периферія, центр, диспозиція та взаємодія “місць” суб’єкт-об’єктно- го складу державної політики тощо. Разом з тим сучасний постнекласичний етап посилив суб’єктивний аспект у розгляді категорії місця, тому категорія “місце” наділяє середовище державної політики соціально-когнітивною сут- ністю, яка, зокрема, дефінується у понятті ідентичності та зумовлює появу нових підходів до аналізу ідентичності: регіональних, локальних ідентично- стей, ідентифікації з місцем, середовищем чи з місцеперебуванням.