МІЖ МІФОМ ТА ІСТОРІЄЮ: ЕВОЛЮЦІЯ КОЗАЦЬКОГО НАРАТИВУ ВІД ЛІТЕРАТУРИ XIX СТОЛІТТЯ ДО СУЧАСНИХ «ВОЄН ПАМ’ЯТІ»

Анотація

Статтю присвячено комплексному діахронічному аналізу еволюції козацького міфу як ключового наративу української культури. Мета роботи – дослідити козацький міф як динамічний текстуальний феномен, проаналізувавши ключові літературні моделі його конструювання, деконструкції та апропріації в українській словесності XIX століття та верифікувати вплив цих моделей на сучасні культурні й політичні наративи. У статті розглядається шлях козацького наративу від його романтичного становлення до використання в сучасних «війнах пам’яті».Методологія дослідження має міждисциплінарний характер, поєднуючи інструментарій філологічного аналізу, історії та студій пам’яті. Теоретичною основою слугують концепції «винайдених традицій» Еріка Гобсбаума, що пояснюють механізми конструювання міфу в XIX ст.; теорія міфу як «вторинної семіологічної системи» Ролана Барта, яка дозволяє проаналізувати перетворення історичної постаті на позачасовий символ; концепція «місць пам’яті» П’єра Нора, що осмислює козацтво як центральний вузол української національної пам’яті; а також праці Сергія Єкельчика, що аналізують боротьбу за історичні наративи в сучасній Україні та їхній вплив на національну ідентичність. Аналіз текстів здійснюється з використанням історико-літературного, порівняльно-типологічного та постколоніального підходів.Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше запропоновано комплексний аналіз еволюції саме функцій козацького міфу, на відміну від традиційних досліджень, сфокусованих на його змісті чи історичній достовірності. Встановлено прямий зв’язок між літературними моделями XIX століття (романтичною, імперською, національно-критичною) та їхньою сучасною рецепцією в політичному дискурсі. Введено в український науковий обіг релевантні західні теоретичні праці для аналізу козацького наративу як текстуального та культурного феномену.Дослідження продемонструвало, що козацький міф є невід’ємною, але й суперечливою частиною української ідентичності, що пройшов три ключові етапи: романтичне конструювання, ідеологічні «битви» XIX століття та сучасну політичну інструменталізацію. Проаналізовано дві основні моделі XIX ст.: імперську апропріацію («Тарас Бульба» М. Гоголя), що перетворила козацтво на інструмент «русского мира», та критичну національну деконструкцію («Чорна рада» П. Куліша), спрямовану на болісний самоаналіз.Зроблено висновок, що сучасне використання козацького міфу в умовах війни актуалізує фундаментальну напругу між його прагматичною, мобілізаційною функцією (позиція В. В’ятровича) та необхідністю академічної, критичної рефлексії (позиція Н. Яковенко). Здатність суспільства знайти баланс між натхненним міфом та відповідальною історією є ключовим випробуванням для його зрілості.