НАРАТИВНІ МОДЕЛІ ТА МУЛЬТИМЕДІЙНІ ІНСТРУМЕНТИ ІСТОРІЙ ПРО РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКУ ВІЙНУ В ОНЛАЙН-МЕДІА

Анотація

У статті проаналізовано трансформацію сучасного українського медіапростору в умовах повномасштабної війни та обґрунтовано доцільність розгляду воєнного сторителінгу як інструменту формування колективної пам’яті та інформаційної стійкості держави. Особливу увагу приділено функціонуванню онлайн-медіа у контексті гуманоцентричного висвітлення подій, де статистичні дані про бойові дії трансформуються у персоналізовані наративи, що дозволяють зберігати залученість аудиторії та мінімізувати «втому від новин». Метою статті є теоретичне осмислення та структурно-функціональна класифікація моделей воєнного сторителінгу в сучасному цифровому середовищі на прикладі провідних медіаплатформ. Методологічну основу дослідження становить якісний контент-аналіз та дискурс-аналіз медіатекстів із використанням інтерпретативного підходу, що дозволяє розглядати журналістські матеріали не лише як інформаційні продукти, а як форми соціальної взаємодії, етичного посередництва та психосоціальної підтримки. У роботі застосовано порівняльний метод для виявлення відмінностей між емпатійною, мобілізаційною та архівною стратегіями репрезентації воєнного досвіду. Емпіричну базу дослідження становить репрезентативна вибірка з 289 матеріалів онлайн-медіа «Hromadske», «Українська правда» та «Суспільне» за період 2022–2025 років. Аналіз охоплює відеорепортажі, інтерактивні лонгріди та мультимедійні проєкти, що документують досвід військових і цивільних осіб. Наукові засади дослідження доповнюють концепції «журналістики травми» та міжнародні стандарти репортування в гарячих точках, що дозволяє зіставити практики вітчизняних медіа з глобальними тенденціями цифрової журналістики. Наукова новизна статті полягає у виокремленні типологічних моделей воєнного наративу: «медіа як свідок», «інформаційно-аналітичний хаб» та «національний архіваріус», а також у доведенні ефективності кросплатформової адаптації контенту для утримання уваги аудиторії. Обґрунтовано, що залучення декількох медіаплатформ із різними редакційними підходами забезпечує валідацію статистичних даних та дозволяє сформувати цілісну картину медіатизації війни. Доведено, що інтеграція мультимедійних інструментів залучення (інфографіки, відеосвідчень, аудіоцитат) посилює соціальний вплив медіа та сприяє формуванню національної ідентичності через спільне проживання травми. У висновках наголошено, що робота онлайн-медіа з воєнними історіями є зразком переходу від оперативного інформування до стратегічної комунікації, спрямованої на зміцнення суспільної солідарності. Констатовано, що модель «чистої» прямої мови без надмірної інтерпретації журналістом є найбільш автентичним засобом фіксації воєнної реальності. Перспективи подальших досліджень пов’язані з аналізом еволюції жанрових моделей у довгостроковій перспективі та вивченням впливу мультимедійного сторителінгу на міжнародну підтримку України.