ОСОБЛИВОСТІ ПРОФІЛАКТИКИ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ МЕТОДОМ АРТ-ТЕРАПІЇ
DOI:
https://doi.org/10.32689/maup.psych.2024.3.2Ключові слова:
професійне вигорання, арт-терапія, стрес, емоційне виснаження, деперсоналізація, професійна мотивація, профілактикаАнотація
У статті розглянуто багатовимірний феномен професійного вигорання, який охоплює зміни в емоційній, фізичній, когнітивній та поведінковій сферах особистості, що виникають під впливом тривалих стресових факторів у робочому середовищі. Проаналізовано погляди різних науковців на сутність професійного вигорання та систематизовано його основні прояви, включаючи фізичні, емоційні та інтелектуальні симптоми. На основі проведеного дослідження визначено, що 34% працівників демонструють високий рівень емоційного виснаження, а 20% – високий рівень деперсоналізації, що свідчить про серйозні ризики для їхньої психологічної стабільності. Дослідження також підтвердило значущі кореляційні зв’язки між рівнем стресу, емоційним виснаженням, професійною мотивацією та конфліктністю. Окрему увагу приділено арт-терапії як ефективному методу профілактики та корекції професійного вигорання. Висвітлено ключові підходи арт-терапії – психодинамічний, гуманістичний, когнітивно-поведінковий та екзистенційний – та їх значення у зниженні стресу, підвищенні самооцінки й відновленні емоційної рівноваги. Результати дослідження свідчать, що застосування арт-терапії сприяє розвитку адаптаційних стратегій, зниженню психоемоційного напруження та підвищенню професійної мотивації. Практична значущість дослідження полягає в розробці рекомендацій для впровадження програм підтримки, орієнтованих на профілактику вигорання у працівників, які працюють в умовах постійного стресу. Подальші дослідження доцільно спрямувати на аналіз ефективності арт-терапії у різних професійних групах, а також на вивчення взаємозв’язків між професійним вигоранням та особистісними ресурсами.
Посилання
Бакаленко О. А. Психологічна компетентність як ключова компетентність сучасного фахівця. Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. Серія «Теорія культури і філософія науки». Випуск 58. 2018. С. 132–138.
Галецька І. I., Мельник М. М. Особливості емоційного вигорання менеджерів з різним рівнем самоактуалізації. Актуальні проблеми психології. Т. V: Психофізіологія. Психологія праці. Експериментальна психологія. За ред. С.Д. Максименка. Київ. ІВЦ Держкомстату України. 2007. Вип. 6. С. 89–95.
Карамушка Л. М., Зайчикова Т. В., Ковальчук О. С., Федосова Г. Л., Філатова О. Ф., Філь О. А. Дослідження синдрому професійного вигорання у вчителів. Київ. «Міленіум». 2004. 24 с.
Кириленко О. А. Психологічні детермінанти професійного стресу у представників професії типу «людина-людина». Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.03. Київський Національний університет імені Т. Шевченка. Київ. 2007. 20 с.
Кокун О. М. Оптимізація адаптаційних можливостей людини: психофізіологічний аспект забезпечення діяльності: Монографія. Київ. Міленіум, 2004. 265 с.
Лепейко Т. І. Управління персоналом підприємства в умовах невизначеності (поведінковий підхід). Монографія. Харків: Вид. ХНЕУ, 2010. 236 с.
Піговська С. Профілактика синдрому професійного вигорання. Психолог. 2011. № 14-15. С. 49–54.
Раєвська Я., Солякова О. Розвиток емоційної компетентності особистості: теоретичний дискурс. Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, 2022. (3 (52), 127–132. https://doi.org/10.32689/maup.psych.2021.3.18
Freundenberg H. J. Staff burnout. Journal of Social Issues. 1974. Vol. 30. P. 159–165.
Kirkwood M., Christie D. The role of teacher research in continuing professional development. British Journal of Educational Studies. 2006. Vol. 54. № 4. Р. 429–448.