ІНТЕГРАТИВНА МОДЕЛЬ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
DOI:
https://doi.org/10.32689/2617-9660-2020-6(12)-188-199Ключові слова:
соціально – орієнтоване публічне управління, комунікативна культура, міждисциплінарний аналіз, інтегральна модель формування комунікативної культури в публічному управлінні, фактори впливу на формування комунікативної культури.Анотація
Стаття присвячена дослідженню комунікативної культури публічного управління сучасної України. Проаналізовано сучасні теоретико-методологічні підходи до дослідження феномену комунікативної культури, обґрунтовано необхідність застосування міждисциплінарного підходу у дослідженні комунікативної культури. Запропоновано інтегральну модель формування комунікативної культури в публічному управлінні як комплікативний конструкт, систему організації та здійснення цілеспрямованих та опосередкованих впливів, шо забезпечують ефективність функціонування системи комунікацій і взаємообмінів. У межах дослідження «конструкт» розуміється як спосіб організації людського досвіду у відповідності до систем і правил соціальної взаємодії. Конструкти утворюють своєрідні мости між особистим психологічним сприйняттям, суспільним світом і соціальними відносинами. Розроблена інтегральна модель уможливлює досягнення результату у вигляді сформованої комунікативної культури метамодерну в публічному управлінні. Комунікативна культура у запропонованій моделі трактується як інтегральна єдність ціннісних орієнтацій, соціокультурного середовища, соціально-орієнтованих та рефлексивних компетентностей, афективних і мотиваційних установок публічних службовців. Модель реалізується на чотирьох рівнях, а саме: теоретико – методологічному, праксеологічно – змістовному, рефлексивно – результативному та публічно-комунікативному. Обґрунтовано необхідність перебудови культури комунікацій у напрямку набуття соціально-орієнтованих і соціально-рефлексивних компетентностей, трансформації афективних та мотиваційних чинників в процесі управління. Перспективним вектором формування комунікативної культури в публічному управлінні є ціннісні, соціально-психологічні, та мотиваційні детермінанти, що забезпечують формування комунікативної культури нової доби.
Посилання
Habermas J. (1995), “Theory of Communicative Action”, Cambridge: Polity Press, vol. 1. 276 р.
Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура: Пер. с англ. под науч. ред. О.И. Шкаратана. М.: ГУ ВШЭ, 2000. 608 с.
Osborne D. (1993), Reinventing Government. How the Entrepreneurial Spirit is Transforming the Public Sector / D. Osborne, G. Gaebler. – New York [et al.]: A Plume Book, 432 р.
Weber M. (1978), Economy and Society: An Outline of Interpretive Sociology / M. Weber. – Berkeley: University of California Press, 1469 p.
Єрьоміна М.О. Комунікативна культура державного службовця. Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики. 2012. Вип. 55. С. 143-149.
Бекмурзиева Х.М. Мотивация деятельности государственных гражданских служащих как средство повышения эффективности государственной гражданской службы. Управление. 2018; 6 (4): 4-9. https:// doi.org/10.26425/2309-3633-2018-4-4-9
Дрешпак В.М., Бондаренко Є.М. Комунікативна культура державного службовця у світлі циклічної парадигми. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Державне управління. Том 30 (69). №6, 2019. С.1-6. Режим доступу: https://doi. org/10.32838/2663-6468/2019.6/01
Рачинський А.П. Стратегічне управління персоналом в органах державної влади (теоретико-методологічний аналіз) : монографія / А. П. Рачинський. К.: НАДУ, 2009. 316 с.
Колот А. М. Міждисциплінарний підхід як передумова розвитку економічної науки та освіти / А.М. Колот // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка / Київ, 2014. №5 (158). С.18-22.
Bourgon J. (2007), Responsive, Responsible and Respected Government: Towards a New Public Administration Theory. International Review of Administrative Sciences, vol. 73, No. 1, pp. 7-26.
Литвинова Л. В. До питання наукового осмислення поняття комунікативного простору: сучасний стан та аналіз концепцій. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2019. № 7. URL: http://www. dy.nayka.com.ua/?op=1&z=1460 (дата звернення: 15.11.2020). DOI: 10.32702/2307- 2156-2019.7.20
Matei A. and Matei L. (2014), “Instructional design for administrative sciences. A case study for civil servants training”, Procedia – Social and Behavioral Sciences, pp. 1930—1933.
Соколов А.В. Общая теория социальной коммуникации: Учебное пособие / А.В. Соколов // СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 2002 г. 461 с.
Шарков Ф.И. Коммуникология: основы теории коммуникации / Ф.И. Шарков // М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К.», 2010. С. 385-415.
Омельчук А.І. Комунікативна культура державного службовця: понятійно-категорійна сутність. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2011. № 8. http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=312 (дата звернення: 15.11.2020)
Малик Ю. І. Модель формування комунікативної культури майбутніх фахівців публічного управління та адміністрування у процесі професійної підготовки / Ю. І. Малик // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Серія: Педагогіка, психологія, філософія. 2017. Вип. 277. С. 162-167. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/nvnau_ped_2017_277_30.
Kelly G. (1963), A theory of personality. The psychology of personal constructs. New York: Norton, 249 p.
Литвинова Л.В. Проблемы формирования эффективных коммуникаций государственных служащих и общества в Украине: социально-психологический аспект / Л. В. Литвинова // Legea si viata. Moldova. 2018. № 1/2 (313). P. 72-76.
