ПРАКТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ ЯК ДЖЕРЕЛО ПРАВА В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ

Анотація

Визнання державою прав і свобод людини найвищою цінністю породжує в неї обов’язок щодо їх дотримання та захисту. Після вступу до Ради Європи Україна набула відповідні зобов’язання згідно з Європейською конвенцією про захист прав людини. Це закріпилося у Конституції України, законах та міжнародних договорах, а також стало важливим витком розвитку української правової системи.Конвенція передбачає обов’язок держав-учасниць виконувати рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), які були винесені проти держави (якщо вона є стороною). Для Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є характерним високий рівень загальності приписів та велика кількість оціночних понять. Через таку абстрактність основний зміст розкривається саме у безпосередній прецедентній практиці ЄСПЛ, яка є наслідком застосування та тлумачення Конвенції. Наразі Україна є однією з країн, громадяни яких найчастіше звертаються із заявами до ЄСПЛ. Основнимипричинами цього є відсутність чіткої позиції щодо практичної процедури застосування рішень ЄСПЛ при здійсненні розгляду тієї чи іншої справи,переконання про недоцільність використання судового прецеденту як основного джерела права у країнах з романо-германською правовою системою (до яких відноситься Україна), відсутність забезпечення суддів офіційним повним перекладом текстів рішень ЄСПЛ. Також гальмує процес розповсюдження в українських судах прямого посилання на рішення ЄСПЛ існування у деяких науковців міркувань з приводу «другорядності» даних рішень як джерела права та заперечення їх самостійності.Дослідивши вітчизняну судову практику також робимо висновок про банальне незнання практики ЄСПЛ деякими суддями або небажання брати на себе відповідальність за посилання на прецеденти (бо суди багато років використовували нормативні акти як чи не єдине джерело права в обґрунтування своїх рішень).Це все спричиняє доневизнання українськими судами практики ЄСПЛ як повноцінного та загальнообов’язкового джерела права.Попри тенденцію поступового збільшення кількості посилань на рішення ЄСПЛ при вирішені спорів, практика ЄСПЛ для судочинства не набула загального характеру, що є певною перешкодою для захисту прав і свобод людини, внаслідок чого кількість скарг українців до ЄСПЛ не зменшується.