ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ФУНКЦІЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ ЯК ПЕРЕДУМОВА ПЕРЕЗАСНУВАННЯ ОСНОВНОГО ЗАКОНУ УКРАЇНИ

Анотація

Протягом останніх років як українське, так і міжнародне законодавство змінює свою структуру, втрачаючи притаманні йому перманентні характеристики. Пов’язано це в першу чергу з активними глобалізаційними процесами (переважно економічними), що з одного боку суттєво змінює архітектоніку права як національного так і міжнародного, а з іншого – в умовах гострих криз викриває крихкість міжнародного правопорядку, відображає їх низьку здатність до дії в умовах змін сталого порядку та потреб нормативного забезпечення швидких антикризових дій. З огляду на зазначене, створення інституційно спроможного Парламенту, здатного швидко та ефективно реагувати на виклики, які постають перед державою є не просто побажанням чи далекою мрією – це вимога часу, гарантія державності і стабільного поступального руху вперед. В цілому, планування роботи парламенту є важливою складовою інституціоналізації конституційних функцій парламенту, невід’ємним елементом удосконалення роботи Парламенту, формування сталої, ефективної та практично застосовної функції Держави України в абсолютно різних сферах її існування. Базовою і основною функцією будь-якого парламенту, безумовно, є законодавча функція. І з огляду на зазначене, створення ефективного та сучасного законодавства, як стрижневої системи національного правового регулювання є важливою функцією Українського Парламенту, яка достатньо повно інституціоналізована у Основному Законі, має відповідне правове наповнення, практику застосування тощо. Однак, питання створення сучасного національного права в умовах стрімкої зміни світу і швидких глобалізаційних перетворень було і залишається ключовим завданням Верховної Ради України. Одним з основних напрямків, які підлягають дослідженню в межах окресленої проблематики, безумовно, виступає Основний Закон держави як стрижневий та первинний елемент формування правової системи. Сучасний стан розвитку конституційних правовідносин, а також відчутні як глобалізаційні та інтеграційні процеси, які впливають на нього, так і наявна складна економічна ситуація в державі, а також проведення АТО на сході України та окупація частини території України впевнено доводять, що без коригування окремих конституційних приписів подальший розвиток багатьох інститутів держави є неможливим. З огляду на зазначене, в статті виділяються певні визначальні, базові, як на наш погляд, питання, які б могли лягти в основу конституційних змін та стати реальними індикаторами суспільних перетворень, основою для «перезаснування» Основного Закону України. Серед них необхідно навести наступні: На нашу думку, в даному випадку мова йде про пропозиції, направлені на вирішення завдань, які сьогодні стоять перед Українською державою, а саме: – «програмне спрямування» Конституції; – громадянська злагода; – забезпечення національної безпеки; – відновлення державного суверенітету над усією територією держави; – врахування думки меншості при реалізації будь-яких рішень, виконанні волі більшості; – розробка та попереднє схвалення Конституції Конституантою; – залучення громадян до реалізації належної їм влади; – актуалізація уваги на питаннях безпеки, в тому числі і на конституційному рівні; – прагнення до відновлення державного суверенітету, як основне тимчасове завдання на відповідних період прямо відображалося у текстах Конституції; У статті зазначається, що врахування наведених нами пропозицій до тексту Основного Закону при широкому долученні громадян до процесу підготовки конституційних новацій з подальшим їх схваленням Конституантою призведе до того, що сам конституційний процес може стати певним проектом загальнонаціонального єднання, а Конституція – ознак перезаснованого загальнонаціонального політико-правового суспільного договору. Безсумнівно одну з визначальних ролей у даному процесі має зіграти Верховна Рада України, а тому чітка інституціоналізація її конституційних функцій і висока інституційна спроможність є невід’ємними атрибутами досягнення наведених вище завдань.