ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ЗМІН У ПРОТЕОЛІТИЧНІЙ ТА ФІБРИНОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАН ЕНДОТЕЛІЮ ПРИ ПОЄДНАНОМУ ПЕРЕБІГУ ХРОНІЧНОГО ПАНКРЕАТИТУ ТА ХРОНІЧНОГО ОБСТРУКТИВНОГО ЗАХВОРЮВАННЯ ЛЕГЕНЬ

Анотація

Хронічний панкреатит (ХП) та хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) при їх ізольованому перебігу характеризуються протилежними порушеннями гемостазу. Для загострення ХП із синдромом гіперферментемії властива активація протеолізу та розвиток гіпокоагуляції, тоді як загострення ХОЗЛ супроводжується схильністю до гіперкоагуляції. Це підсилює вплив гіпоксії на органи, включаючи підшлункову залозу. Можливо, коморбідний перебіг ХП та ХОЗЛ посилює клінічну симптоматику обох захворювань і сприяє частішим рецидивам патологічного процесу через зміни в системі гемокоагуляції. Матеріал та методи дослідження. Проведено проспективне когортне дослідження із аналізом медичних карт стаціонарних хворих 305 пацієнтів. Для дослідження сформовано три групи: І група – 96 осіб з ізольованим перебігом ХП, ІІ група – 116 хворих на ХП із коморбідним ХОЗЛ, ІІІ група – 93 хворих на ізольоване ХОЗЛ. Групу порівняння склали 30 практично здорових осіб (ПЗО). Результати дослідження. Аналіз отриманих результатів показав, що для хворих на ХП як з ізольованим перебігом, так і за коморбідності з ХОЗЛ характерне підвищення реакцій протеолізу. Інтенсивність лізису азоальбуміну у хворих І та ІІ груп у 1,8 раза (р<0,05) перевищувала таку в ПЗО, у хворих ІІІ групи – у 1,3 раза (р<0,05). У пацієнтів І та ІІ груп інтенсивність лізису колагену у 1,9 раза (р<0,05) перевищував такий у ПЗО, у пацієнтів ІІІ групи – у 1,5 раза (р<0,05). Показник сумарної активності плазми крові у пацієнтів ІІ та ІІІ груп (р<0,05) у 1,2 раза був нижчим від ПЗО, а у пацієнтів І групи – мав лише тенденцію до зниження (р<0,05). Ферментативна активність плазми у хворих І групи у 1,3 раза була нижчою від ПЗО (р<0,05), у хворих ІІ групи – у 1,7 раза, у хворих ІІІ групи – у 2,1 раза відповідно (р<0,05). При цьому спостерігалося компенсаторне зростання неферментативної активності плазми: у І та ІІ групах – у 1,5 раза у порівнянні з ПЗО (р<0,05), у ІІІ групі – у 1,6 раза (р<0,05). У пацієнтів І групи спостерігалося зниження стабільних метаболітів NO крові у 1,4 раза (р<0,05) у порівнянні з ПЗО. При цьому для хворих ІІ та ІІІ групи характерним було вірогідне підвищення нітритів/нітратів у крові відповідно у 1,6 та 1,5 раза (р<0,05) у порівнянні з ПЗО. У хворих І групи вміст ендотеліну-1 у крові перевищив показник у ПЗО в 2,2 раза (р<0,05), у хворих ІІ групи – у 3,1 раза (р<0,05), у хворих ІІІ групи – перевищення склало у 2,8 раза (р<0,05). Проведене дослідження кількості циркулюючих ендотеліоцитів у крові вказує на істотне зростання кількості останніх в усіх групах хворих: відповідно в І, ІІ, ІІІ групах – у 1,7, 1,9 та 1,5 раза (р<0,05). Висновки. У хворих на ХП із ХОЗЛ встановлено зниження фібринолітичного потенціалу плазми крові, посилення процесів протеолізу низько та високомолекулярних білків, гальмування процесів колагенолізу, істотну дисфункцію ендотелію, що супроводжується гіперпродукцією NO із активацією нітрозитивного стресу, підвищенням вмісту в крові ендотеліну-1 та істотне зростання кількості циркулюючих ендотеліоцитів. Це створює умови для формування з одної точки зору – гіперкоагуляційного синдрому, з іншого – посилення пошкоджуючого потенціалу щодо ураження аци- нарного епітелію та ендотелію судин