ПОРІВНЯЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВАЛАЦИКЛОВІРУ, ВАЛГАНЦИКЛОВІРУ ТА АРТЕСУНАТУ ПРИ ХРОНІЧНИХ РЕАКТИВОВАНИХ HHV-6- І HHV-7-ІНФЕКЦІЯХ, АСОЦІЙОВАНИХ З СИНДРОМОМ ХРОНІЧНОЇ ВТОМИ/МІАЛГІЧНИМ ЕНЦЕФАЛОМІЄЛІТОМ

Анотація

Анотація. Постановка проблеми. Наразі встановлено асоціацію синдрому хронічної втоми з реактивованими HHV-6- і та HHV-7-інфекціями і продемонтсрована користь від застосування противірусних хіміопрепаратів в таких випадках. Хоча хронічні реактивовані HHV-6- і HHV-7-інфекції є одними із найпоширеніших герпесвірусних інфекцій в сучасній популяції, наразі проведено обмаль клінічних досліджень з вивчення ефективності противірусних ліків в таких випадках. Тим більше, зовсім не здійснено порівняльних випробувань різних віростатичних хіміопрепаратів при реактивації зазначених вірусних агентів зі стану латентності або персистенції у пацієнтів з синдромом хронічної втоми. Формулювання мети дослідження. Мета - провести порівняння ефективності валацикловіру, валганцикловіру та артесунату при хронічній реактивованій HHV-6- і HHV-7--інфекціях, асоційованих з синдромом хронічної втоми/міалгічним енцефаломієлітом. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Результати цілого ряду контрольованих клінічних досліджень вказу- ють на реактивацію герпесвірусів у пацієнтів з синдромом хронічної втоми, шо підтверджується позитивними резуль- татами ПЛР лейкоцитів крові. Матеріали та методи дослідження. За період з 2015 по 2021 рр. виявлено 192 випадки реактивованої HHV-7-інфекції, асоційованої з синдромом хронічної втоми/міалгічним енцефаломієлітом, у дорослих пацієнтів віком від 19 до 42 років. Діагноз реактивованої герпесвірусної інфекції виставляли за результатами ПЛР лейкоцитів крові з видоспецифічними праймерами HHV-6 і HHV-7 (Інститут нейрохірургії НАМН України, відділ нейробіохімії). Валацикловір призначали в дозі 3000 мг на добу, валганцикловір – 900 мг/добу, а артесунат – 100 мг/добу щоденно перорально протягом 3 місяців поспіль. Контрольну групу склали 63 пацієнта з синдромом хронічної втоми, що не приймали противірусних ліків. Здійснювали щомісячний контроль ПЛР лейкоцитів крові. Вірогідність відмінностей в отриманих результатах оцінювали за параметричним Т-критерієм Ст’юдента з розрахунком показника довірчої ймовірності р та непараметричним критерієм – числом знаків Z за Урбахом Ю.В. Результати дослідження. Усунення ДНК HHV-6 і HHV-7 з лейкоцитів крові при застосуванні валацикловіру досягнуто після першого місяця лікування в 26% і 23%, другого – 34% і 28 %, а третього – 37% і 34% випадків відповідно. Негативний результат ПЛР лейкоцитів крові з видоспецифічними праймерами HHV-6 і HHV-7 при використанні валганцикловіру отримані в 35% і 33% випадків після першого, в 44% і 39% випадків – після другого, в 48% і 45% –після третього місяця терапії відповідно. Натомість в підгрупі пацієнтів, що приймали артесунат, ДНК HHV-6 і HHV-7 була усунена з лейкоцитів крові після першого місяця лікування в 44% і 41%, другого – в 57% і 53%, а третього – в 68% і 63% випадків відповідно. Відмінності в ефективності трьох застосовуваних противірусних препаратів були статистично значущими в усіх кінцевих точках дослідження (р<0,05; Z<Z0,05). В будь-якому випадку, залишалося чимало пацієнтів, що виявляли резистентність до усіх апробованих терапевтичних стратегій, що вказує на необхідність застосування більших доз віростатичних препаратів, триваліших курсів лікування і/або комбінованих режимів терапії. Висновки та перспективи подальших досліджень. Артесунат є найефективнішим у лікуванні хронічних реактивованих HHV-6 і HHV-7-інфекцій, асоційованих з синдромом хронічної втоми/міалгічним енцефаломієлітом, у дорослих пацієнтів порівняно з валганцикловіром, що продемонстрував середню силу противірусної дії, та валацикловіром, який виявився найменш ефективним з-поміж досліджуваних препаратів.