ПІВДЕННОАЗІЙСЬКИЙ ВЕКТОР ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ КИТАЮ: ІНСТРУМЕНТИ РЕАЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ ТА БОРОТЬБА ЗА РЕГІОНАЛЬНЕ ЛІДЕРСТВО

Анотація

Здійснено аналіз регіону Південної Азії (Афганістан, Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдіви, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка) в контексті забезпечення національної безпеки та досліджено, що інтереси окремих країн регіону можуть суперечити спільним інтересам регіону загалом у сфері безпеки. Відзначено ключові особливості регіону Південної Азії, зокрема індоцентричність (Індія посідає центральне місце як у географічному плані, так і з точки зору соціокультурної спадкоємності, імперської та колоніальної історії, а також економічної інфраструктури); асиметричність та ієрархічність структури влади; етнічна, культурна та мовна різноманітність регіонів в Індо-Тихоокеанському регіоні. Зазначено про виклики у сфері безпеки в Південній Азії, класифіковані за сімома категоріями: геополітика, неврегульовані територіальні конфлікти, відкриті кордони, тероризм і екстремізм, проблеми клімату та захисту довкілля, економічна безпека. Наголошено на ключових положеннях, дотримання яких сприятиме зміцненню безпеки в Південній Азії, зокрема дотримання принципів Статуту ООН; повага до суверенітету та територіальної цілісності інших країн; увага до питань безпеки, що є важливими для інших країн; орієнтація на економічну інтеграцію через розвиток, розбудову транспортних зв’язків та інтеграцію; пріоритетність реальних проблем населення: боротьба з бідністю, економічна безпека, продовольча, енергетична безпека, зміна клімату, професійна підготовка та освіта, технології, торгівля та інвестиції; діалог та дипломатія повинні бути найкращим способом вирішення спільних проблем; сприяння та зміцнення міжособистісних зв’язків. Зауважено про зростання впливу Китаю в досліджуваному регіоні, який трансформувався із суто економічного партнерства у стратегічне та військове домінування через провадження політики «м’якої сили», що поширюється далеко за межі Південноазіатського регіону та на Україну зокрема. Зазначено про стратегію «низки перлів», яку використовує Китай, що передбачає посилення та зміцнення впливу на країни, територіально розташовані на шляху постачання нафти в Китай (де «перлина», це порт або морська база (Пакистан (Гвадар дає прямий вихід до Аравійського моря в обхід Південно-Східної Азії), Шрі-Ланка (Хамбантота), Бангладеш (Читтагонг), порти в М’янми). Акцентовано увагу, що в перспективі такі дії дають можливість Китаю використовувати цивільну інфраструктуру країн-партнерів у військових цілях.