ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ЯК ВИД БАГАТОРІВНЕВОЇ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Анотація

Обґрунтовано, що Україна, як і чимало інших держав, доповнила діяльність з формування та реалізації державної політики за галузями більш цілеспрямованим індивідуальним підходом до кожного регіону – регіональною політикою або політикою регіонального розвитку, намагаючись розв’язати конкретні регіональні проблеми та активно співпрацювати з громадянами та інституціями регіону. Зосереджено увагу, що на відміну від галузевих політик, регіональна, перш за все, має орієнтуватися на просторовий ефект певних політичних дій і заходів, програм та бюджетів, слугувати певним фільтром, крізь який окремі види політики спрямовуються на конкретні території для досягнення оптимального (позитивного) ефекту і компліментарності заходів. Визначено, що об’єктами політики регіонального розвитку є територіальні утворення, які слід розглядати як системи певного підпорядкування, в межах яких здійснюються державне управління та місцеве самоврядування. Суб’єктами її виступають центральні, регіональні та місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які виходячи зі своєї компетенції вирішують питання, пов’язані з соціально-економічним розвитком регіонів. При цьому, в статті наголошено на складність території як об’єкта управління, а отже, на шляху до збалансованого, планомірного розвитку регіонів та окремих територій зростає роль орієнтації на децентралізацію влади та партнерство між різними її рівнями і гілками, а також приватним і неурядовим секторами. Відтак, підкреслено, що повноцінними учасниками процесів якісних територіальних перетворень, а відповідно і суб’єктами регіонального розвитку, є комерційні підприємства і некомерційні організації, а також окремі громадяни. Автором звернуто увагу, що ця особливість виводить державну політику регіонального розвитку за рамки суто адміністративних процесів – у площину публічності. Cпостерігається певна трансформація державної політики регіонального розвитку в багаторівневу публічну політику. Констатовано необхідність інституціоналізації публічності як принципу організації демократичного політичного процесу опрацювання й прийняття владою суспільно значущих рішень. Наголошено на зміщенні констант від централізованого управління та регулювання до багатополюсного та багаторівневого, для якого є характерним наявність багатьох рівнів і центрів діяльності, високий ступінь незалежності між численними акторами з різними інтересами, що зумовлює потребу у визначенні процедур у публічній діяльності. Зроблено висновок, що в умовах децентралізованих публічно-владних відносин саме сітьова (мережева) модель взаємодії суб’єктів влади та суспільства формує довіру між інституціональними суб’єктами та корпоративний інтерес всіх учасників та є найбільш оптимальною в процесі формування та реалізації політики регіонального розвитку.