ВИЗНАЧЕННЯ НАМІРУ НА ВЧИНЕННЯ ГЕНОЦИДУ

Анотація

Вчинення геноциду визнається злочином, який суперечить міжнародному праву незалежно від періоду вчинення у воєнний чи мирний час, проте вчинення в період війни збільшує загрозу від вчинення злочину. Мета статті – проаналізувати намір на вчинення геноциду в міжнародному праві та національному кримінальному законодавстві. Вказана мета передбачає вивчення значення поняття намір в міжнародному праві та умисел і мета вчинення геноциду в національному кримінальному законодавстві. Потрібно уточнити намір «повністю або частково», який використовується в Конвенції відносно кваліфікації геноциду при вчиненні злочину проти достатньо суттєвої частини від певної групи. Відповідно до позицій вчених, вказана частина впливає на групу в загальному або на її виживання та кваліфікується з позиції істотної частини групи. У такому випадку, кваліфікувати геноцид можна при наявності наміру повністю або частково знищити певну групу, питання істотної частини групи залишається, адже потребує дослідження в кожному випадку вчинення геноциду. Визначити намір знищити певну групу на практиці складно, використовується поняття мета та більш широкі поняття. В Конвенції застосоване поняття «намір знищити, повністю або частково». В кримінальному праві нашої держави визначити намір вчинити геноцид можна врахувавши умисел та мету злочину, які відносяться до суб’єктивних ознак злочину та прямо вказані в формулюванні поняття геноциду в Кримінальному кодексі України. В Кримінальному кодексі України чітко вказана мета та умисел на вчинення геноциду: «геноцид, тобто діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи». Враховуючи формулювання закону геноцид кваліфікується при доведеності мети вчинення злочину. Вчинення геноциду кваліфікується при наявності наміру в Конвенції, який уточнений в Кримінальному кодексі України в значенні умислу та мети повного або часткового знищення певної групи.