ОБМЕЖЕННЯ ПРАВА НА ІНФОРМАЦІЮ ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ОБОВ’ЯЗОК ДЕРЖАВИ ЩОДО «КОМПЕНСАЦІЇ» ВТРАЧЕНИХ ОСОБОЮ ІНФОРМАЦІЙНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ

Анотація

У статті розглянуто проблемні питання застосування обмеження права на інформацію як інструменту стримування та протидії загрозам інформаційній безпеці України, нейтралізації інформаційної агресії, створення ефективної системи взаємодії між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та суспільством, а також розвитку міжнародної співпраці у сфері інформаційної безпеки на засадах партнерства та взаємної підтримки; використання якого потребує «компенсації» втрачених особою інформаційних можливостей, який не став досі предметом наукової дискусії із фіксацією його результатів у документах стратегічного планування. На підставі аналізу останніх досліджень і публікацій встановлено відсутність єдиного механізму компенсаційного обмеження права на інформацію, намагання судами України та державними органами, до компетенції яких належить регулювання інформаційної діяльності, напрацювати власні шляхи й механізми застосування обмеження права на інформацію із «найменшими втратами» суб’єктів інформаційної діяльності, які ґрунтуються насамперед на врахуванні власної практики надання правової оцінки кожному з таких випадків. Виходячи з актуальності і значущості проблеми, метою статті визначено викладення результатів проведеного аналізу змісту обмеження права на інформацію як засобу забезпечення інформаційної безпеки та обов’язку держави та формулювання на цій основі науково обґрунтованих пропозицій щодо «компенсації» втрачених особою інформаційних можливостей. Підкреслено необхідність подальшого аналізу та формування обґрунтованої позиції щодо кожного режиму забезпечення національної безпеки окремо можливості застосування механізмів обмеження права на інформацію у загальній практиці забезпечення інформаційної безпеки й спеціальних обмежувальних заходах до суб’єктів інформаційної діяльності. Проаналізовано практику адміністративних судів із надання правової оцінки обґрунтованості визнання інформаційної та іншої діяльності суб’єкта інформаційних відносин протиправною, а також правової оцінки дій суб’єктів забезпечення національної безпеки у межах наданих їм повноважень і положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Подальші наукові розвідки у питанні обґрунтування окремих обмежень права на інформацію запропоновано акцентувати навколо розгляду суспільного інтересу як «компенсатора» певного обмеження права на інформацію й застосування «трискладового тесту» у практиці застосування обмежень.