ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ ДЕРЖАВИ У МІЖНАРОДНИХ ПРИВАТНОПРАВОВИХ ВІДНОСИНАХ: СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Анотація

У статті здійснено комплексне дослідження правосуб’єктності держави у міжнародних приватноправових відносинах, акцентовано увагу на теоретичних і практичних проблемах реалізації цього інституту в умовах глибоких трансформацій міжнародного правопорядку та збройної агресії Російської Федерації проти України. Автор розкриває подвійний характер правосуб’єктності держави, яка одночасно виступає носієм публічної влади та суб’єктом цивільних правовідносин. Зазначено, що правосуб’єктність держави у сфері міжнародного приватного права охоплює здатність вступати у договірні, майнові, процесуальні відносини, набувати й реалізовувати цивільні права, а також нести юридичну відповідальність нарівні з приватними особами. Особлива увага приділена питанню юрисдикційного імунітету держави. Показано, що абсолютний характер імунітету поступово замінюється функціональним підходом, який визнає можливість обмеження імунітету у справах, пов’язаних із господарською діяльністю або порушенням прав людини. Така тенденція відображає прагнення до справедливого балансу між принципом суверенітету та ефективністю правового захисту приватних осіб. У статті наголошено, що для України ця проблема набула надзвичайної актуальності, адже війна поставила питання не лише про притягнення держави-агресора до відповідальності, а й про захист самої України як суб’єкта міжнародного приватного права у численних судових і арбітражних справах.Проаналізовано сучасні приклади обмеження державного імунітету в українській судовій практиці, зокрема щодо розгляду позовів проти Російської Федерації про відшкодування шкоди, заподіяної актами агресії. Підкреслено, що такі рішення формують новий підхід до співвідношення міжнародного та національного права, закладають основу для майбутнього міжнародного компенсаційного механізму. Розкрито також проблематику участі держави у комерційних угодах, зовнішньоекономічних контрактах і міжнародних арбітражах, питання визнання і виконання іноземних судових рішень, колізійного регулювання майнових прав держави. Особливо актуальним для України є питання правового режиму державної власності за кордоном та її захисту в умовах санкцій. Замороження активів іноземних держав і використання таких активів для відшкодування збитків постраждалим від агресії відкривають нові виміри взаємодії між міжнародним публічним і приватним правом. Автор робить висновок, що для сучасної України правосуб’єктність держави у приватноправовій сфері є не лише юридичною категорією, а й практичним інструментом відновлення справедливості, захисту національних інтересів і реалізації політики правової відповідальності агресора.Наголошено на необхідності кодифікації законодавства України у сфері міжнародного приватного права з урахуванням нових реалій воєнного часу, розроблення спеціальних процедур участі держави у судових процесах, вдосконалення системи правового представництва інтересів України за кордоном, а також імплементації положень Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року. Розвиток доктрини державної правосуб’єктності розглядається як важлива складова формування правової архітектури повоєнного міжнародного правопорядку.