ДОСТУП ДО ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ ТА ЄВРОПІ: ВІД ПРИВІЛЕЇ – ДО ОСНОВОПОЛОЖНОГО КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

Анотація

У статті досліджується доступ до державної служби з часів Античності – до сьогодення. Зосереджено увагу на причинах, підставах, а також ідеології трансформації державної служби від привілеї, яка надавалась аристократії (дворянам), що були «слугами короля», до конституційного права рівного доступу до державної служби на засадах демократії, доброчесності та професіоналізму. Відстоюється думка, що саме Декларація прав людини і громадянина, прийнята в 1879 році Національною Асамблеєю Франції, в Статті VI закріпила державну службу не як привілею, яка раніше надавалась, а із XVII ст. –і продавалась королями, а як важливе право громадянина наступного змісту: «Усім громадянам через їхню рівність перед законом відкритий у рівній мірі доступ до всіх публічних посад, місць і служб відповідно до їхніх здібностей та без будь-яких інших відмінностей, за винятком обумовлених їхніми чеснотами і здібностями». Утвердження права на рівний доступ до державної служби отримало в XVII-XIX ст. свій самобутній, але демократичний розвиток також у Швейцарії та США. Наголошується, що під час перебування Українських земель у XVIII – на поч. XX ст. у складі Австро-Угорської, Російської та Османської імперій питання вступу на державну службу урегульовувалось численними нормативно-правовими актами, які регулювали, по-суті, корпоративні відносини тодішньої бюрократії. При цьому, якщо в Австро-Угорській імперії, після конституційної реформи другої пол. XIX ст. право громадян на державну службу було закріплене в «Конституційному Законі про загальні права громадян, для королівств і областей, представлених у Рейсхраті» 1867 року, то в Російській імперії, починаючи з Табеля про ранги (1722 р.) Петра I й до краху режиму Миколи II у 1917 році, за відсутності конституції, порядок вступу та проходження державної служби унормовувався в Зібраннях статутів про цивільну службу та додатках до них. Ці статути унормовували доступ державної служби (по визначенню уряду та виборну), які мали дискримінаційний характер і закріплювали малоефективну аристократичну бюрократію. Утвердження державної служби за часів Української держави Гетьмана Павла Скоропадського в 1918 року виявилось важливим, але не тривалим кроком. Після більшовицької експансії та включення України до складу колишньої СРСР, в Україні тривалий час функціонував корпус службовців, який знаходився під контролем партійно-репресивного державного режиму. І лише через два роки після здобуття незалежності України, право рівного доступу до державної служби було закріплено в спеціальному Законі України «Про державну службу», а надалі й у ст. 38 Конституції України. Це повернуло Україну в контекст загальноєвропейського генезису державної служби, як важливої форми реалізації громадянами свого прагнення професійно забезпечувати реалізацію основоположних функцій держави.