ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ В УКРАЇНІ

Анотація

Стаття присвячена всебічному дослідженню правової природи, процедурних особливостей та практичних аспектів визнання і виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу в Україні. Обґрунтовано значення арбітражу як ключового механізму забезпечення стабільності міжнародного економічного обороту, що поєднує нейтральність, процесуальну гнучкість та спеціалізовану експертизу. Визначено, що українська модель правового регулювання у цій сфері має виразно проарбітражний характер і ґрунтується на принципах мінімального судового втручання, автономії волі сторін та обмеженого контролю з боку національних судів. Проаналізовано багаторівневу нормативно-правову базу, яка включає міжнародні договори, передусім Нью-Йоркську конвенцію 1958 року, а також національне законодавство – Цивільний процесуальний кодекс України, закони України «Про міжнародний комерційний арбітраж», «Про виконавче провадження» та «Про міжнародне приватне право». Встановлено, що ефективність функціонування інституту забезпечується їх взаємодією, в межах якої міжнародні стандарти конкретизуються у процесуальних та інституційних механізмах національного права. Значну увагу приділено процедурі визнання та виконання арбітражних рішень, зокрема визначенню юрисдикції судів, строків звернення, вимог до заяви та документів, особливостей судового розгляду, включаючи можливість зупинення провадження. Досліджено систему підстав для відмови у визнанні та виконанні, що має комплексний характер і базується на поєднанні положень Нью-Йоркської конвенції та національного законодавства. Розкрито їх поділ на «партійні» та «судові», а також встановлено, що їх застосування має виключний характер і підлягає вузькому тлумаченню у судовій практиці. У результаті дослідження зроблено висновок про загальну відповідність української моделі міжнародним стандартам та її стабільну проарбітражну спрямованість. Водночас підкреслено, що ефективність виконання арбітражних рішень залежить не лише від нормативного регулювання, але й від практичних механізмів його реалізації, включаючи доступність активів боржника, особливості правового статусу сторін та належну процесуальну стратегію.