ІНСТРУМЕНТИ ВПРОВАДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ОБОРОННОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ

Анотація

Анотація. В умовах реформування оборонно-промислового комплексу країни одним з ключових питань є визначення ефективних інструментів реалізації державної політики, які б враховували сучасні виклики та особливості функціонування оборонної промисловості. Мета роботи полягає в аналізі існуючих підходів до формування державної політики у сфері оборонної промисловості в умовах реформування та обґрунтування шляхів їх упровадження. Теоретичною базою дослідження були праці вітчизняних і зарубіжних учених, наукові дослідження щодо структури та розвитку оборонно-промислового комплексу України в нових умовах. Підкреслено, що потенціал вітчизняного оборонно-промислового комплексу за деякими позиціями не може повністю задовольнити потреби сил безпеки і оборони України, зокрема через те, що бракує конструкторських розробок та серійного виробництва. З метою розвитку української оборонної промисловості та збільшення її експортного потенціалу необхідно визначити пріоритети розвитку оборонно-промислового комплексу України з урахуванням загроз і можливостей, що виникають в умовах дії воєнного стану. Здійснення реформування оборонно-промислового комплексу позитивно впливатиме на реалізацію національних інтересів України у зовнішньополітичній, економічній, військовій, науково-технологічній сферах та сприятиме забезпеченню сил безпеки і оборони України озброєння, військової і спеціальної техніки. Визначено, що необхідно розробити ефективну систему управління як для оборонної промисловості в цілому, так і для кожного окремого підприємства та відомства, оскільки за відсутності дієвих механізмів управління, за відсутності чітко формалізованих цілей і завдань неможливо забезпечити ефективне реформування оборонної промисловості і, тим більше, підвищити її конкурентоспроможність на світовому рівні. Трансформація підходів та механізмів управління має будуватися з урахуванням впливу підприємств на навколишнє середовище, що неминуче потребує зміни пріоритетів економічного розвитку і розбудови управління економічних систем на принципах сталого розвитку, які передбачають урахування економічних, соціальних і екологічних складових системи управління на всіх рівнях.