ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ДЖЕРЕЛ ВИБОРЧОГО ПРАВА УКРАЇНИ
DOI:
https://doi.org/10.32689/2617-9660-2019-4-2-39-58Ключові слова:
поняття, види, джерела виборчого права України, виборче право України, вибори.Анотація
У статті визначено поняття та види джерел виборчого права України. Вказано, що джерело виборчого права України – це форма закріплення та зовнішнього вияву правових норм, які регулюють суспільні відносини, що пов’язані з порядком підготовки та проведення виборів, а також встановлення їх результатів. Сучасні джерела виборчого права України утворюють досить складну та багатоманітну підсистему, де основним джерелом права виступає нормативно-правовий акт. Автором зазначено, що сучасні джерела виборчого права України утворюють досить складну та багатоманітну підсистему, яка нерозривно пов’язана з джерелами конституційного права, ними опосередкована та обумовлена. Джерела виборчого права України запропоновано класифікувати за такими основними критеріями: 1. За територією дії: а) міжнародні; б) загальнонаціональні; в) регіональні; г) місцеві. 2. За суб’єктом прийняття: а) прийняті органами публічної влади; б) прийняті Українським народом; в) прийняті територіальною громадою. 3. За ієрархією: а) конституційні; б) законодавчі; в) підзаконні. 4. За юридичною силою: а) обов’язкові; б) рекомендаційні. 5. За формою: а) нормативно-правові акти; б) нормативні договори; в) судові прецеденти; г) правова доктрина. 6. За характером положень: а) матеріальні; б) процесуальні. 7. За ступенем деталізації: а) загальні; б) спеціалізовані. 8. За місцем у регулюванні: а) первинні; б) вторинні. 9. За роллю у регулюванні: а) основні; б) додаткові. 10. За часом дії: а) постійні; б) тимчасові. Зроблено висновок, що Конституція України визначає фундаментальні засади виборчого права та проведення виборів, реалізація і здійснення яких визначаються виключно законами України. Деталізація конституційних та законодавчих положень знаходить своє продовження у підзаконних нормативно-правових актах, які приймаються органами публічної влади України на основі та на виконання Конституції і законів України з питань, що віднесені до їх компетенції. Особливе місце серед джерел виборчого права України належить практиці Європейського суду з прав людини, яка заснована на доктрині прецедентного права.
Посилання
Берназюк Я. О. Сучасні підходи до класифікації актів глави держави: конституційно-правовий аспект. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. 2015. № 1. С. 5-15.
Козюбра М. Принцип верховенства права і реформа виборчої системи. Вибори та демократія. 2008. №4. С. 84-87.
Ключковський Ю.Б. Виборчі системи та українське виборче законодавство: монографія. К.: Час Друку, 2011. 132 с.
Марцеляк О.В. Виборче право: сучасне розуміння і сутність. Публічне право. 2011. № 2. С. 12-18.
Виборче право України: Навч. посіб. / За ред. В.Ф. Погорілка, М.І. Ставнійчук. К.: Парламентське вид-во, 2003. 383 с.
Савчин М. Сучасні тенденції конституціоналізму в контексті глобалізації та правового плюралізму: монографія. Ужгород: РІК-У, 2018. 440 с.
Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник. К.: Видавництво Ліра-К, 2016. 616 с.
Цоклан В. І., Федоренко В. Л. Система сучасних джерел конституційного права України: Монографія / За ред. В. Л. Федоренка. К.: ЛіраJК. 2009. 400 с.
Нестерович В.Ф. Зміст та структура суб’єктивного виборчого права в Україні. Вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2018. Спеціальний випуск № 3. С. 163-169.
Билль о правахъ от 16 февраля 1689 года. Собраніе конституціонныхъ актовъ [изданіе В.М. Саблина]. М., 1905. С. 137-140. 11. The Constitution of the United States of America. Analysis and interpretation / Co-Editors Johnny H. Killian, George A. Costello. Washington: U. S. Government printing office, 1996. 2444 p.
Конституція Пилипа Орлика: оригінал та його історія. Підг. О.Б. Вовк. Архіви України. 2010. Випуск 3-4. С. 145-166.
Закон про вибори до Установчих зборів Української Народної Республіки від 11 листопада 1917 року. Вісник Генерального Секретаріату УНР. 1917. № 5. С. 1-15.
Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вольності УНР): 29 квітня 1918 року. Історія української Конституції / упоряд. А.Г. Слюсаренко, М.В. Томенко. К.: Право, 1997. С. 105-112.
Code of Good Practice in Electoral Matters: Guidelines and Explanatory Report (CDL-AD(2002)23): adopted by the Venice Commission at its 52nd session (Venice, 18-19 October 2002) [English edition]. Strasburg, 2002. 30 p.
Конвенция о стандартах демократических выборов, избирательных прав и свобод в государствах-участниках Содружества Независимых Государств 2002 года. Бюллетень международных договоров. 2006. № 2. С.18-34.
Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 1997 року № 3-зп/1997 у справі щодо конституційності тлумачення Верховною Радою України статті 98 Конституції України. Вісник Конституційного Суду України. 1997. № 2. С. 23-26.
Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
Про застосування Конституції України при здійснені правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9. Бюлетень законодавства і юридичної практики. 2004. № 11. С. 20-28.
Про міжнародні договори України: Закон України від 29 червня 2004 року № 1906-IV. Відомості Верховної Ради України. 2004. № 50. Ст. 540.
Нестерович В.Ф. Проблеми та перспективи прийняття Виборчого кодексу України. Право і суспільство. 2017. № 6. С. 24-29.
Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 року № 2456-VI. Відомості Верховної Ради України. 2010. № 50. Ст. 1778.
Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-ІV. Відомості Верховної Ради України. 2005. № 35-36, 37. Ст. 446.
Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року № 8073. Відомості Верховної Ради Української РСР. 1984. № 51. Ст. 1122.
Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-ІІ. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 25-26. Ст. 131.
Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 9-10. Ст. 88.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-ІV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40-44. Ст. 356.
Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року № 1618-IV. Відомості Верховної Ради України. 2004. № 40-41, 42. Ст.492.
Про вибори Президента України: Закон України від 5 березня 1999 року № 474-ХІV. Відомості Верховної Ради України. 1999. № 14. Ст. 81.
Про вибори народних депутатів України: Закон України від 17 листопада 2011 року № 4061-VI. Ві- домості Верховної Ради України. 2012. № 10. Ст. 73.
Про місцеві вибори: Закон України від 14 липня 2015 року № 595- VIII. Відомості Верховної Ради України. 2015. № 37-38. Ст. 366.
Про державний реєстр виборців: Закон України від 22 лютого 2007 року № 698-V. Відомості Верховної Ради України. 2007. № 20. Ст. 282.
Про Центральну виборчу комісію: Закон України від 30 червня 2004 року № 1932-ІV. Відомості Верховної Ради України. 2004. № 36. Ст. 448.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року: ратифікована Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР разом з першим протоколом та протоколами № 2, 4, 7 та 11. Відомості Верховної Ради України. 1997. № 40. Ст. 263.
Рішення Європейського суду з прав людини від 7 лютого 2008 року у справі «Ковач проти України». Офіційний вісник України. 2009. № 82. Ст. 2802.
Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини: Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV. Відомості Верховної Ради України. 2006. № 30. Ст. 260.
