КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ КАТЕГОРІЇ «НАЦІОНАЛЬНА СТІЙКІСТЬ» У ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ

Анотація

Стаття присвячена комплексному дослідженні категорії «національна стійкість» у публічному управлінні. Мета статті – здійснити концептуалізацію категорії «національна стійкість» у публічному управлінні шляхом диференціації підходів та формулювання авторських дефініцій. Наукова новизна. Охарактеризовано наукові підходи до дефініції «стійкість» та виявлено відсутність консенсусу щодо її розуміння. Визначено ключові характеристики, що формують концептуальне ядро національної стійкості та відрізняють її від інших видів. Зазначено, з огляду на системний підхід, національна стійкість є не просто спроможністю повертатися до попереднього стану, а цілісною функціональною властивістю системи, що забезпечує адаптацію, трансформацію і безперервність розвитку в умовах небезпеки. Виявлено, національна стійкість є засадничим компонентом національної безпеки, особливо в умовах сучасних безпекових викликів. Стійкість характеризує спроможність держави не тільки протистояти загрозам, проте й розвиватися, а також зберігати свою функціональність в умовах постійних викликів та загроз. Досліджено поняття національної стійкості у міжнародному контексті та виявлено, що воно інтегрує поняття добробуту та сталості з механізмами управління ризиками. Встановлено, підходи до визначення національної стійкості (резильєнтності) різняться в залежності від пріоритетів країни або організації проте всі вони об’єднанні спільною ідеєю: здатність системи функціонувати та швидко відновлюватися після шоку. Висновки. Висвітлено підходи до національної стійкості, які закріплені у нормативно-правових актах та акцентовано на її обов’язковій інтеграції в загальну архітектуру національної безпеки. Показано, що національна стійкість може бути розглянута під кутом інтегрованої, комплексної характеристики держави та суспільства. Вона полягає у здатності нації (держави та суспільства) ефективно протистояти гібридним загрозам (зокрема військовим, соціальним, економічним тощо), підтримувати життєдіяльність ключових систем військовим, економічним, соціальним та іншим загрозам, підтримувати життєздатність основних систем (управління, інфраструктура, оборона, економіка) та швидко відновлюватися після їх впливу, зберігаючи при цьому територіальну цілісність, суверенітет та демократичні цінності. Запропоновано авторську інтерпретацію розуміння національної стійкості, представлену у двох ключових вимірах, розмежовуючи за обсягом охоплення та функціональним фокусом: широке розуміння, що охоплює системні та стратегічні аспекти (на рівні держави); вузьке розуміння, що фокусується на соціальному партнерстві та операційних (локальних) вимірах.