СУТНІСТЬ І СПЕЦИФІКА СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ

Анотація

Розглянуто сутність і специфіку сучасної державної куль- турної політики. Доведено, що культурна політика — це діяльність, пов’я- зана з формуванням та узгодженням соціальних механізмів і умов куль- турної активності як населення загалом, так і всіх його груп, орієнтованих на розвиток творчих, культурних і рекреаційних потреб. Механізмами формування і узгодження умов культурної діяльності виокремлюють пра- вовий, економічний та організаційний.

Визначено, що нині функцію соціокультурних цінностей виконують установи культури і засоби масової комунікації, причому другі це роблять ефективніше. Установи культури і мистецтва втратили свою монополію на залучення людини до кращих цінностей культури. На жаль цю роль їм доводиться ділити з особистими бібліотеками, телебаченням, комп’ю- терною технікою та мережею Інтернет. Культуро-творчі та інші процеси активної діяльності населення значною мірою відбуваються поза установ і організацій інституційної системи культури.

Основними органами, що реалізують культурну політику держави, є культурні інститути. Останні порівняно чітко поділяються на державні інститути, бюджетно прив’язані до виконання основних завдань куль- турної політики держави, сформульованих у Конституції України, інших правових актах.

Недержавними інститутами, що вирішують питання розвитку ху- дожньої діяльності, є творчі спілки та об’єднання, архітектурні, художні та реставраційні майстерні, кіностудії та кінопрокатні установи. Тобто, відмітними особливостями суб’єкта державного управління соціокуль- турними процесами є: можливість впливати через державні норматив- но-правові акти; фінансування на вирішення завдань культурної політи- ки з державного бюджету; вирішення завдань культурної політики тільки через державні правові та економічні механізми.

До функцій державного управління культурою не входять завдання за- гальної соціокультурної регуляції життя людей, формування звичаїв і тра- дицій, безпосередньої художньої творчості, керівництво діяльністю твор- чих спілок та ін. Управління культурою на рівні держави має в основному моделювати механізми природного цивілізаційного процесу, діяти в межах його соціальних законів і лише стимулювати прискорений розвиток су- спільства в тому напрямі, в якому воно саме по собі об’єктивно рухається.